4 вересня, в день смерті поета, Героя України Василя Стуса, за громадської ініціативи мешканців Святошинського району столиці відбулося відкриття пам’ятної стели Василю Стусу в сквері, який носить його ім’я.

На початку урочистої події священик Української православної церкви Київського патріархату відслужив панахиду за невинно убієнним сином України. Учасники заходу поклали квіти до кургану пам’яти та висипали на нього грудочки землі, які вони принесли зі своїх дворів. Школярі Святошинського району Києва, де мешкав свого часу поет, висипали на курган пакети землі та вкрили його оберемками квітів і свічками.

Після чого слово перед громадою мали колишні політв’язні Василь Овсієнко та Олесь Шевченко, котрі поділились своїми спогадами про страшні часи комуністичного режиму. Василь Овсієнко продемонстрував ключі від камери, в якій сидів Василь Стус, які було знайдено в одній із експедицій у пермські табори.

Із читанням віршів геніального українського поета виступили школярі шкіл Святошинського району Києва. Патріотичні пісні виконали гурт «Рутенія», барди Неля Франчук і Віктор Ткаченко, який є ініціатором та організатором відкриття скверу ім. Василя Стуса у Святошинському районі столиці, де мешкав поет.

Віктор Ткаченко подякував заступнику Голови Конгресу Українських Націоналістів Юрію Шепетюку за внесок, який зробив Конгрес у боротьбу за збереження скверу ім. Василя Стуса від забудовників.

Під час урочистого заходу було розгорнуто фотовиставку оборони скверу ім. Василя Стуса від рейдерських захоплень. Ще у 2007 році кияни збирали підписи з ініціативою створення такого пам’ятного місця. Втім, цей клаптик київської землі був відданий під забудову. І тільки тепер під тиском громади тут таки облаштували сквер.

Довідка

Василь Стус — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

Василь Стус народився 1938 року у селянській родині на Вінничині. У 1939 році його родина переселяється до міста Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.

Після закінчення педагогічного інституту Василь Стус працював учителем української мови та літератури, а також літературним редактором газети «Социалистический Донбасс».

У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві, де на той час навчався в аспірантурі, взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії у СРСР у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.

12 січня 1972 року — перший арешт Василя Стуса. Майже дев’ять місяців поет перебував у СІЗО. Саме тоді була створена збірка «Час творчості». На початку вересня 1972 року суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до п’яти років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на десять років примусових робіт і п’яти років заслання. Василю Стусу заборонили бачитися з родиною. Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. Помер Василь Стус в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, можливо, від переохолодження. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув’язнення.

КУН