Категорично не згодна з тими, хто називає європейську інтеграцію України «поверненням українців у Європу». Насправді нікуди ми, українці, з Європи не тікали, не зникали, не вибігали — як знаходився географічний центр Європи в Україні, так і знаходиться. А з огляду на соціологічні опитування першої половини 2013 року, проведені відомими установами відповідного профілю, то й ідеологічно українці як були європейцями, так ними і залишаються.

Просто хтось живе за європейськими звичаями і принципами все життя, а дехто ховає свою європейськість глибоко у серці. Для когось успадковане Україною від часів перебування у Російській та Радянській імперіях звичаєве право, життя «за лінією партії» на якийсь час затулили європейську правову демократичну традицію. Комусь ведення бізнесу у стилі «червоних директорів» є звичним, але при цьому отой хтось тримає свої гроші в Європі і сподівається, що Україна та ЄС утворять зону вільної торгівлі, яка розширить обрії для збуту продукції, виробленої на колишньому «червоному» підприємстві. А для когось важливо, щоб європейці дали згоду на вільне пересування громадян України, котрі у цьому випадку зможуть там навчатися, працювати і відтак отримувати новий досвід.

На жаль, радянська влада розбестила, а створений в Україні у 1990-их роках олігархічний тип існування держави закріпив зовсім не європейські традиції і стандарти соціально-економічного і політичного функціонування країни. Щоправда, жорстка централізація влади, розподіл галузей економіки і цілих областей країни між різними фінансово-промисловими групами (які тепер у більшості своїй пов’язані із «Сім’єю») мінімізує можливості для розвитку органів місцевого самоврядування, для контролю дій влади (чиновників і політиків) з боку громадськости тощо. До того ж, керманичі державних інституцій у минулому мають здебільшого радянський або кримінальний досвід як ведення справ, так і бачення перспектив розвитку свого бізнесу і «своєї» країни.

Але, судячи з усього, торговельна війна з боку Росії, як і висловлювання російських лідерів антиукраїнського характеру «дістали» і російськомовних, з консервативним мисленням політиків, бізнесменів, бюрократів. Навіть найбагатша людина України Рінат Ахметов вважає, що російська «атака» на український експорт «зробить українців сильнішими», а бізнесмен і політик, нині народний депутат України Борис Колесников заявляє, що Україна має зближуватись з ЄС, і що його сучасне виробництво не боїться конкуренції з боку європейців, а готове іти на євроринок…

Власне, Президент Віктор Янукович на зустрічі з чільними членами Партії регіонів дав зрозуміти: треба працювати над підписанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, бо євроінтеграція залишається стратегічною метою держави (а відтак і ділових інтересів «регіоналів», чиї прибутки, родини, нерухомість давно вже «мігрували» до країн Євросоюзу або до США…). Тобто, і Президент, і його команда оцінили якість життя в «єврозоні» і бізнес-переваги створення потужного євро-українського ринку.

Водночас, українські політологи наголошують, що «євроінтеграційний ривок» регіонали зробили не тільки у відповідь на кроки Росії, а і тому, що збагнули: прозорі, зрозумілі, чесні правила ведення бізнесу у країнах Євросоюзу несуть значно, у десятки разів, менше ризиків для їхнього бізнесу, ніж сумнівні «переваги» Митного союзу. Бо ж у МС, коли щось не так, і бізнес відібрати можуть, а в ЄС це фактично неможливо. Бізнес «Сім’ї» — не виняток: за даними європейських ЗМІ, родина Януковичів давно цікавиться можливостями працювати на європейському ринку в енергетичному (вугільному), будівельному (готелі, ділові центри) і банківському бізнесі. А чом би й ні, врешті-решт? Влада Віктора Януковича-старшого не безкінечна, а ділові правила в Європі у найближчі кілька десятків років навряд чи кардинально зміняться. Та й за умов нинішньої кризи у зоні євро вливання українських грошей, інвестування в європейську економіку вигідні обом сторонам.

Богдана Костюк