В Україні завжди були в пошані свобода, доброта, правда, чесність, мужність, героїзм, побратимство, самопожертва тощо.

Духовність українців, однак, зазнала багато негативних впливів, наслідків, яких не можемо позбутися до сьогодні. Найбільше доклали до цього руки московити — Москва успадкувала вектор нищення нашої духовности від орди, бо самі московити були сумішшю угро-фінів, слов’ян і татаро-монголів, за допомогою яких вони намагалися знищити нашу духовність. А почалося це із нищення української церкви. До яких тільки методів вони не вдавалися, поки таки не приєднали Українську Церкву до Московського патріархату.

Колись в Україні автохтонне населення не знало грубих, огидних матюків. Їх на Україну занесли московити. До їхнього панування українські люди знали, що таке сором, що таке докір сумління, але не знали безсоромних, лайливих слів. Недарма ж в Україні був поширений вислів «гнути москаля», що означало лаятися по-московськи.

Всі завойовники — окупанти користувалися перевіреним методом «батога і пряника», наслідком якого була поява безлічі відступників, перевертнів, зрадників, сексотів, негідників тощо. Але найбільшими майстрами в цьому ремеслі були московити — в ХХ столітті комуно-більшовики. І сьогодні Росія від цього методу не відмовилася, а навпаки, ще більше його вдосконалила.

Найбільшої духовної руїни на своїх землях українці зазнали за панування комуністичного режиму. Москва завжди не шкодувала грошей на нищення української свідомости, по краплині вичавлювала з українського народу традиції, мову, гідність, шляхетність та релігійні чесноти. Щоб хоч якось виправити ситуацію, організація «Пласт» повинна мати державну підтримку і замінити більшовицьку піонерську організацію. Коли у «Пласті» виховували чесність, порядність, віру в Бога, патріотів України, то в піонерській організації виховували атеїстів, безбатченків, людей бездуховних, для яких не було нічого святого. Тому й не дивно, що вже в самостійній Україні маємо великі проблеми з духовним вихованням молоді. Із піонерських організацій виникли сучасні олігархи, для яких рідна мова, українська національна ідея є чужими. Вони не мають національної свідомости й гордости, й не хочуть змінити своїх совкових поглядів та методів керування, вони не переймаються бідами українського народу і не бажають добра українській нації, вони лише дбають про власну кишеню.

Комуністичним режимом, особливо після Другої світової війни, провадилася потужна антирелігійна та антиукраїнська пропаганда засобами радіо, телебачення, преси й просто через спеціальних працівників. Також населенню постійно втокмачували, що кращої країни, ніж СРСР, немає ніде у світі, що російський народ непереможний, а СРСР — наймогутніший, й тому незнищенний. Немає сенсу, твердили комуністи, чинити опір совєтській владі, а треба йти на співпрацю з НКВД. Щоб затягнути людей у свої тенета, енкаведисти використовували безліч методів, у тому числі й обіцяли заможне життя, престижну високооплачувану працю тощо. Деякі слабодухі українці йшли на приманку й погоджувалися.

Найбільшої шкоди завдало українській духовності нищення церков, «Просвіти», кооперативних товариств та інших організацій. Комуністи забороняли брати шлюб у церкві, молитися, настирливо насаджували атеїзм. Людей, які відкрито вірили у Бога, ховали своїх рідних за церковним звичаєм, звільняли з роботи. А людина без віри в Бога — переважно ненадійна, бо не здатна витримати важкі випробування, особливо в катівнях НКВД, де люди слабодухі заламувалися, втрачали людську гідність й виконували все, що їм наказували.

У часи панування Червоної Москви вважалося: все, що служить інтересам «пролетарської революції», є моральним, а все, що суперечить їй — відповідно аморальним. Тобто убивства, обман, депортації цілих етносів тощо були виправданими з точки зору комуністів. Більшовики перевернули догори дриґом усі устої духовности. Але не все було так безнадійно, хоч совковий менталітет глибоко вкоренився у свідомість нашого народу.

Коли Червона імперія захиталася, почали виникати суто українські організації, наприклад, Рух, Товариство української мови та інші організації, з’явилася надія, що українська духовність відродиться, що українці нарешті повернуться до своїх цінностей. Але Рух не став монолітною українською силою, що створювалася із різних сил, і був просякнутий агентами КДБ. Народ спочатку повірив у нього, але побачивши, що він не здатний на радикальні дії, почав розчаровуватися.

Не відбулося помітних змін на краще і за самостійної України, бо далі гасел справа не пішла. Відсутні чіткі національні орієнтири. На керівних посадах залишилися старі кадри (червоні директори), які безкарно розкрадали народне добро, сприяли корупції, рекету, бандитизму, свавіллю й безладдю, що нарешті змусило людей вийти на Майдан. Але й після помаранчевих подій різких зрушень не відбулося. Якщо раніше духовність нищили тоталітарні системи, то сьогодні — ще й глобалізм, лібералізм, космополітизм тощо.

Під час останньої виборчої кампанії підводили нас до думки, що до парламенту можуть потрапити лише декілька великих партій і виключалася можливість пройти до ВРУ партії «Свобода». Проте «Свобода» все ж таки потрапила, і з неочікуваним результатом для самої «Свободи». Присутність партії «Свобода» у ВРУ внесла свіжість, пожвавлення, але головних змін не відбулося, бо замало справжніх українських патріотів у ВРУ. Будем сподіватися, що кардинальні зміни все ж таки настануть. А зараз маємо більшість депутатів у парламенті, яка голосує за закон (Ківалова-Колісніченка), що обмежує сферу вживання української мови, сприяє розчленуванню України за мовними ознаками, що загрожує цілісності України.

Націоналістична фракція «Свобода» утверджує українські національні моральні цінності, робить все, щоб змінити ситуацію на краще. Робить все можливе, щоб Україна не опинилася у митному союзі, у новій російській імперії. Жаль, що не всі націоналістичні партії виступають єдиним монолітним фронтом, а роздрібнено (націоналістів ненавиділи і ненавидять усі окупанти та намагаються їх всіляко очорнити). Народ любить сильних і впливових лідерів. Мир у суспільстві іноді гірший за будь-які війни. Зараз Росія за допомогою «п’ятої колони» веде проти України інформаційну (і не тільки) війну. Українці у цій війні на своїй території виявилися незахищеними, бо не домінують в уряді, у ВРУ та інших структурах. Антиукраїнські сили створюють в державі хаос та безладдя, їхні представники не дотримуються законів та Конституції України, сіють зневіру, аморальність та психологічну пригніченість. Активно сприяють хабарництву, висміюють чесність і порядність, українську мову та ще багато дечого. Ми маємо протистояти цьому. І в першу чергу необхідно відновити віру в Бога. Повсякчас у всіх сферах життя пропагувати й впроваджувати патріотичне виховання молоді. На керівні посади слід призначати чесних, високоморальних, талановитих, фахових патріотів України. Я впевнений, що майбутнє — за активною українською молоддю з козацьким, безстрашним, лицарським духом та твердою вірою у свою дієвість. Вони будуватимуть Україну правову, захищену від ворогів, європейську, заможну, економічно й військово могутню.

Петро Будич