Click here to send us your inquires or call (852) 36130518
Click here to send us your inquires or call (852) 36130518
Click here to send us your inquires or call (852) 36130518

Хочеш миру — готуйся до війни

10«Велику цивілізацію не здолати ззовні,
поки
вона не зруйнує себе зсередини»

Ця древня мудрість була закладена в генах пращурів і передавалася з молоком матері. Тому що знали: сильних поважають, а слабим співчувають. Бо сила Закону — в тому, що він служить Силі. Отже, й порох завжди тримали сухим.

Солідаризуюсь із патріотами, які зауважують, що Україною нині правлять ті, кому вона зовсім не потрібна. Складається враження, що наші керманичі — це ніби резиденти іноземних розвідок, які роблять усе, щоб Україна втратила свою обороноздатність, щоб літаки не змогли піднятися в повітря, кораблі — вийти в море, ракети — влучати в ціль, а вояки — виконувати військовий обов’язок. Чи можливе таке в іншій незалежній країні?

«Свобода тримається на вістрі списа»

З давніх-давен наші предки називали захисників батьківщини «Лицарями Сонця», «Лицарями Правди й Добра». Саме слово «лицар» розшифровується як «лице — Сонця», тобто лицар, що означає світлий, правдивий. Наші лицарі не раз поборювали орди шахраїв і лихварів, грабіжників і окупантів України. Тисячі лицарів стали національними героями. Про них складено безліч дум і пісень. Вони стали яскравими прикладами геройства і відваги для наступних поколінь. Саме тому що правдолюбство і правдоборство — їхні першовизначні рушії.

Це — князь Святослав-Хоробрий, якого по праву називали сучасники Святославом-Завойовником. За його коротке князювання (939–973) Київська Русь простяглася від моря до моря. За висловом М. Грушевського, це був «козак на престолі». Варто було б Лужковим і Ко прочитати його біографію та дізнатися про військові звитяги Київського князя, перш ніж патякати про Крим та Севастополь.

Про українське козацтво ще у ХVІІІ столітті відомий французький поет і демократ Вольтер із захопленням говорив як про «найдивовижнішу націю в світі». Чому? Тому що воно ніколи не переслідувало загарбницьких цілей. Українські козаки і їхня гвардія — Військо Запорозьке, ніколи не нападали на ворогів, а лише боронили свої землі. Їхня могутня збройна сила була не метою, а засобом відстоювання волі. Культивуючи з покоління в покоління професійну військову організацію — одну з найдосконаліших у тодішньому світі, — козацтво не спотворило свого войовничого епосу загарбницькими цілями. Аналізуючи переможні битви козацьких полководців П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, І. Виговського, Д. Дорошенка та інших, просто дивуєшся: чому ж вони не наступали переможним походом на Варшаву чи Москву, а зупинялися на кордоні і повертали додому? Та не властиво було «лицарям Сонця» загарбувати чужу землю. Навіть в українській народній творчості виявляється дивовижне послідовне несприйняття війни й насильства. А Гімн України поетично проголошує: «Згинуть наші воріженьки, як роса на Сонці, запануєм і ми, браття, у своїй сторонці…».

«У своїй сторонці». Не в чужій, а в своїй. Однак не всі сусіди України були в цьому згідні. На ласий український шматок райської землі зазіхали звідусіль. Тому воїни степу — запорожці — повторювали: «Свобода тримається на вістрі списа». І спис цей завжди був гострий — мов лезо, порох — сухий, рука — міцна, а голова — твереза.

Роззброєння чи капітуляція?

Нині, у незалежній Україні, відбувається щось не те що дивне, а жахливе. Це — знищення нашої обороноздатности. Як пророче писав Кобзар, «доборолась Україна до самого краю. Гірше ляхів свої люде її розпинають…» Пiсля розпаду СРСР Україна мала третiй у свiтi за потужнiстю ядерний потенцiал. Це було дано Україні такий козир, якого не мала жодна країна не тільки СНД, а й уся післявоєнна Європа. На території республiки дислокувалися 176 мiжконтинентальних балiстичних ракет шахтного базування (РС-18 і С-22) із 1652 боєголовками; 42 стратегiчнi бомбардувальники Ту-95 МС i Ту-160 — до них було 600 ядерних боєприпасiв iз засобами доставки крилатими ракетами Х-55СМ 1 Х-55.

Потрібно було дякувати долі, що Україна має свій власний ядерний щит! Згадаймо, як після Другої світової війни президент Франції генерал де Голль доклав неймовірних зусиль до того, щоб за декілька років Франція уже могла мати ядерну зброю. До країни одразу почали дослухатися, поважати її, включати у всі впливові міжнародні організації.

«Хіба про велич держави дбав наш гарант» Л. Кравчук, здаючи весь стратегічний потенціал сусідам, які ніколи не були до нас доброзичливими, і унеможливлюючи хоч якийсь розвиток власної економіки, а отже — життя власного народу? — з гірким докором запитував екс-народний депутат Анатолій Єрмак (нині покійний). — Чим керувався Президент Кравчук на зустрічі в Масандрі, підписуючи «нульовий варіант»? «Обрізання, забуття нашої історії в догоду комусь — це і є національна зрада»», — сказав А. Єрмак ще у 2003 році в інтерв’ю журналістці Зої Завгородній.

Історія нічого й нікого не вчить. Вона тільки жорстоко карає за невивчені уроки. А Україну — особливо, бо це — БОЖА країна.

Тепер, схоже, iсторiя повторюється. Як i тодi, на початку ХХ століття, не маючи серйозної пiдтримки в народi, але бажаючи захопити хоч якусь владу, полiтичнi аутсайдери вирiшили спиратися на допомогу Москви. Фактично, тоді — СДПУ(о), а тепер — «Регiони України», «Трудова Україна», КПУ, СПУ та інші ліві організації відіграють ту саму роль, що й українськi бiльшовики та лівi есери у 1917–1918 роках: як «п’ята колона» Кремля, допомагають сусідній державі заволодіти країною.

Варто їм нагадати, що після втрати реального, а не декларованого суверенітету у 1917–1920 роках Україна мала трагічнi наслiдки. Мiльйони українських селян померли вiд Голодомору 1932–1933 років. Пам’ять про жертв українського Голодомору, від часу якого минуло 75 літ, вшанував увесь світ, крім Москви. Для самих українських комунiстiв союз із Москвою закiнчився не менш плачевно: дехто, бачачи безвихiднiсть ситуацiї, застрелився, декого розстрiляли, більшість заслали до «білих ведмедів».

15 січня 1986 року Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов запропонував нову систему міжнародної безпеки, про що оголосив у Рекв’явіку. Для послаблення гонки озброєнь тодішнє радянське керівництво запропонувало ліквідувати стратегічні ракети середньої дальности. Після підписання відповідного Договору у 1992 році розпочався процес розформування і ліквідації ракетних полків, дивізій і армії.

«На нашій, не своїй землі», — писав наш Пророк. Чужинська влада в Українi посилається на те, що вона виконала пiдписаний СРСР і США Договiр про скорочення стратегiчних наступальних озброєнь (СНО) у своїй частинi. Однак цей договiр передбачав лише СКОРОЧЕННЯ стратегiчних наступальних озброєнь, а не повне знищення їх.

Верховна Рада пiд час ратифiкацiї протоколу пiдтвердила, що Україна, як колишня частина СРСР, мусить взяти на себе пропорцiйну частку зобов’язань за договором СНО — подiлити передбачену мiжнародним Договором кiлькiсть ядерних боєголовок і ракет для знищення разом із Росiєю, Казахстаном i Бiлоруссю — і наголосила на знищеннi 36% носiїв і 42% боєзарядiв. Волю найвищого законодавчого органу держави було проiгноровано.

Президент Кравчук у листi до президента Буша 7 травня 1992 року пообiцяв йому забезпечити знищення уже всiєї ядерної зброї, включаючи стратегiчне наступальне озброєння на території України впродовж семи рокiв.

У меморандумi, що його направило посольство США Мiнiстерству закордонних справ України, зазначається, що Президент Кравчук висловився щодо зобов’язання України знищувати всю ядерну зброю i все стратегiчне ядерне озброєння. Це означає, що ми повиннi зняти всi ядернi боєголовки, лiквiдувати всi шахтно-пускові установки i мiжконтинентальнi балiстичнi ракети, тобто фактично — знищити всю iнфраструктуру стратегiчних ядерних озброєнь. У вiдповiдь Президент Кравчук на засiданнi Верховної Ради у лютому 1994 року заперечив такi домовленостi: «…Я не знаю, звiдки це взялося — щодо знищення ракет, у тому числi й СС-24 (галас у залi). Я пiдкреслюю, що не йдеться про таке. Iдеться про пониження бойового статусу ракет, а не про знищення СС-24. Це зовсiм різнi речi. А щодо вивезення — ми будемо визначати, якi боєголовки будуть вивозитися. Повторюю: про знищення ракет, як тут говорилося, не йдеться в жодному документi. Для чого пересмикувати факти? (галас у залi). Це принципове питання».

Говорили одне, думали друге, робили третє…

Смерть Армії

Автори Воєнної доктрини України вважали СС-24 «Скальпель» найкращими носiями високоточної зброї, наявнiсть якої вже на той час вони передбачали. Вiдлуння похоронного маршу по третiй у свiтi ракетно-ядернiй державi стелиться Україною. Воно лунатиме не один десяток рокiв над багатостраждальною українською землею. Слiдом за розформуванням 43-ї ракетної армiї стратегiчного призначення знищено десятки важких стратегiчних бомбардувальникiв Ту-160, Ту-95, що були невiд’ємною частиною нашого вiйськово-ядерного щита.

27 сiчня 2006 року на авiабазi «Полтава» завершено виконання програми лiквiдацiї важких бомбардувальникiв типу Ту-22 i авiацiйних ракет типу Х-22. Пишна церемонія включала показове знищення останнього, шiстдесятого, Ту-22М3. На розробку та ліквідацію нашого ядерного щита США видiлили 15 млн доларiв. Аби скомпрометувати українські збройні сили, щодо наших ракетників було вчинено ряд провокацій. Вони до цього часу ще не досліджені, не проаналізовані. Вказано лише на «стрілочників», «цапа-відбувайла».

У 2000 роцi українськi ракетники «точно» влучили тактичною ракетою класу «земля — земля» у житлову п’ятиповерхiвку в передмiстi Києва — Броварах, а у 2001 році зенiтною ракетою С-200 знищили над Чорним морем росiйський Ту-154 з пасажирами на борту. Пiсля чого тодiшнiй мiнiстр оборони Кузьмук одержав прiзвисько «Кузьма-снайпер» i був звiльнений у запас. А пуски ракет заборонили. Мета виправдовує засоби…

Колишнiй голова профільного Комiтету Верховної Ради Георгій Крючков прямо заявив, що нинішній стан Збройних сил загрожує нацiональнiй безпецi України. «Складається враження, — сказав вiн, — що комусь потрiбно, аби українська армiя, позбувшись свого часу ядерної зброї, залишившись наодинцi з дуже непростими проблемами, не мала у своєму розпорядженнi і звичайної зброї».

До розформування влітку 2002 року Вiнницької 43-ї ракетної армiї стратегічного призначення Україна, разом з Росією i Сполученими Штатами Америки, входила у трiйку наймогутніших військових ракетно-ядерних держав світу. Хіба це погано? Та цим потрібно було пишатися! Ті ракети потрібно було чистити і вилизувати, як колись козаки полірували гармати.

У жовтні 2001 року українські і закордонні ЗМI сповістили про надзвичайну історичну подiю: в Україні підiрвано останню із 46 шахтно-пускових установок мiжконтинентальних балістичних ракет РС-22 (СС-24 «Скальпель»). Раділи вороги. Плакали офіцери. Тому що вони, як «провидці», відчували, що й Україну чекає така сама доля, як і шахтника. Спочатку занепали військові містечка. Колись вичесані і побілені, вони заростали бур’яном і з німим докором дивилися на сучасників розбитими шибками.

Така доля невдовзі спіткала й усю Україну.

Що ж являли собою ракети і ракетні війська, які базувалися в Україні — третій ядерній державі у світі? Чому їх так боялися не тільки сусіди, а й світові монстри?

Спинімося, до прикладу, лише на одній ракетній дивізії, яка пройшла шлях від кавалерійського клинка до ракети.

Ракетні полки, що входили до складу 37-ї ракетної дивізії, отримали «прописку» на території трьох областей: 615-й ракетний полк у м. Славуті Хмельницької области, 103-й і 351-й — на Львівщині, у м. Червонограді та Бродах. На території Волині базувалися два ракетних полки: 577-й — обабіч шляху Луцьк — Колки, поблизу сіл Сокиричі і Тростянець, і 576-й — у трикутнику населених пунктів Торчин, Уляники, Мовчанів. А сам штаб ракетної дивізії розмістили у Луцьку на вулиці, що нині має назву Стрілецька.

Ще три десятиліття тому там знаходилась учбова ракетно-стартова позиція ракетного комплексу 8-Б 863 із учбово-стартовою ракетою Р-12. Звідси, звісно умовно, ракетники завдавали удару по противнику. Сьогодні вже нічого не нагадує про ті часи.

Управління 576-го полку та другий дивізіон розташовувались поблизу м.Торчина. Перший — між селами Веселе та Уляники. Третю шахту розмістили у лісі с. Мовчанів. У кожному дивізіоні були чотири стартові батареї, які могли здійснити пуск 12 балістичних ракет з ядерними боєголовками. Маса однієї ракети становила понад 1,5 тисячі кілограмів, а потужність — від 1,2 до 1,5 мегатонни. Якщо перемножити ці цифри, то сумарна потужність одного залпу становила 18 мегатонн (у Хіросіми і Нагасакі — 15 і 20 кілотонн).

У 80-х роках минулого століття відбулася нова модернізація ракетних військ. У ракетні частини дивізії на заміну Р-12 прийшов пересувний ґрунтовий ракетний комплекс «Піонер» (СС-20) із двоступеневою твердопаливною ракетою. Бойова ступінь з термоядерними боєприпасами кожної складової мала уже три бойові головки.

— СС-20 — це було удосконалення людського розуму та інженерної думки, — згадує Валерій Скришевський, колишній заступник командира з бойового чергування та управління 37-ї ракетної дивізії. Ця унікальна ракета була закрита у контейнерах. Постійно йшло комп’ютерне опитування зовнішніх параметрів: клімату, вологости, температури і т. п. Пуск такої ракети від отримання наказу тривав лише 90 секунд! 45 тонн на тягачі (загальна маса — 90 т.) вона ставила з горизонтального у вертикальний стан за 90 секунд! Це був рекорд у ракетних військах світу.

Ракети раніше готувалися до пуску 3 години 15 хвилин. А ця ракета, мов живий організм, стартувала без допоміжних заправних механізмів. Автоматично йшов наказ, розшифровувався шифр, у стаціонарному приміщенні роз’їжджався дах, ракета піднімалася і стартувала до цілі. Тобто, у будь-який час дня і ночі, за будь-якої погоди ми могли дати нищівну відсіч найбільш задиристому агресору.

«Сильних — поважають, слабим — співчувають».

Для довiдки. Мiжконтинентальна балiстична ракета останнього, шостого, поколiння РС-22 (за закордонною класифікацією — БЗ-24 «Скальпель») створена українськими ракетобудівниками на противагу американським МБР «МХ» (програм СОІ) i переважає її за багатьма параметрами. Довжина — 22,4 м, дiаметр — 2,5 м, вага — 104,5 т, вантажопідйомність на орбiту — 4,05 тонн. Триступенева, твердопаливний двигун Павлоградського ПМЗ (Днiпропетровщина). Висока точність стрільби (плюс-мiнус 10–20 м) завдяки iнерціальній системі управлiння, оснащена ядерною боєголовкою індивідуального наведення з десятьма бойовими блоками по 0,5 мегатонни, шахтний варіант запуску (ШПУ). Дніпропетровськi ракетобудівники прилаштували її на унікальні залiзничні бойові ракетні комплекси (БЗРК), що перебувають на озброєнні ЗС Росії. Фахiвці вважають її однією із найпотужнiших і найнадійніших МБР цього класу.

На озброєнні РВСП Радянського Союзу з 1983 року «Скальпелiв» мала 46-та Первомайська дивізія Вiнницької 43-ї РА. Саме підривом ШПУ наприкінці жовтня 2001 року й ознаменовано завершення ліквідації СНО в Україні. Самі ракети — знищені.

Офіцери, прапорщики, сержанти i солдати 43-ї Ракетної армiї стратегічного призначення, якi несли чергування шахтних ракетно-ядерних комплексів у постійнiй бойовiй готовностi, могли захистити нашу країну від агресії у будь-який час. І їм випала тепер роль виконати найнебезпечнішу лiквiдацiйну роботу. Свій «дім», свій «щит» мусили руйнувати своїми руками. От що значить — зробити «правильний» вибір. От що значить — обрати справжнього «провідника». Коли запорожці після вибору отамана невдовзі у ньому розчаровувалися, вони, не вагаючись, піднімали його на списи і обирали іншого — на один рік. А ми тепер — піднімаємо до щаблів Верховної Ради, та й ще даємо звання «Героя України»…

І як «нагороду» за свій чесний військовий обов’язок офіцери-ракетники отримали найбiльшу дозу опромiнення: саме ті, хто знiмав з ракет i вивозив у Росію 1272 ядерні боєголовки у шаленому темпi. Це було надважке, нечуване у свiтi випробовування — злив ракетного палива. З кожної із 130 міжконтинентальних балiстичних ракет РС-19 (сестра «Сатани»), перш ніж вийняти її з шахти і знищити, воїни 43-ї ракетної армiї злили по 30 тонн палива, 60 тонн окислювача, пiдготовили до транспортування, і з надзвичайним застереженням перевезли до спецсховищ, де азотом видули отруту до останньої краплини. Концентрацiя парів i ракетного палива у повiтрi робочої зони у ходi його зливу перевищувала допустимi норми у 50–80 разiв (п’ять десятитисячних міліграма на кілограм повiтря смертельні для людини!). Якихось соціальних гарантiй для воїнiв ракетної армії, якi отримали перевищені дози опромiнювання і отруєння парами ракетного палива, хоча б на рiвні чорнобильців, влада в Українi не забезпечила. Хіба це своя влада?

З ракет злили й утилiзували 13 тис. тонн ракетного палива. 175 шахтних пускових установок i 17 унiфiкованих командних пунктiв «рекультивовано» до зеленого газону, а ракети знищенi під контролем спостерiгачiв зi США. Слiдом за цим у 2002 роцi було розформовано 43-тю ракетну армію — головний ракетно-ядерний щит держави. «Капітулювали» останні дві ракетні дивізії, 18 елітних полків, знято з бойових позицій 176 міжконтинентальних балістичних ракет СС-19 «Стілет» і СС-24 «Скальпель», а самі позиції зруйновано і зрівняно із землею. Тобто, з димом і курявою пущено майже все, що колись вознесло Україну до рівня третьої у світі ракетно-ядерної держави. В часи «холодної війни» у військовому протистоянні 43-тя ракетна Армія вижила і вистояла. Але не вистояла перед своїми доморощеними і чужоземними «голубами миру». Те, що було «не по зубах» заокеанським генералам, вдалося їхнім і нашим політикам «без краваток». Високоякісну стратегічну ракетну зброю українців знищено руками самих українців! Вінницькі генерали рапортували: «Наказ виконано достроково!». Українські генерали не тільки увінчали себе нищенням потужної і обороноздатної України, а ще й добре при цьому нагріли руки. Як кажуть, у народі, «кому война, а кому мать родна». Мільйони доларів, виділених на ліквідацію нашої стратегічної ядерної зброї, потекли до новоспечених фірм — вінницьких «Струм», «Юнія» та дніпропетровської «ОІК». Натомість державні військові організації «залишилися з носом», без роботи і коштів. Відповідне журналістське розслідування, підготовлене за матеріалами депутатського об’єднання «Антимафія» та за сприяння інших принципових офіцерів і генералів, було опубліковано на сторінках парламентської газети «Голос України».

Ракетнi вiйська України припинили iснування. Одночасно було розорене Харкiвське вище вiйськове училище імени маршала Крилова, яке випускало спецiалiстiв для РВСП.

Так було знищено ракетно-ядерну армiю стратегiчного призначення. Обеззброєно третю в світi за військовою могутнiстю державу, яка не тiльки була гарантом власної безпеки від будь-якого агресора, вона була здатна не допустити всесвітнього ядерного апокаліпсису. Найосвiченiшi офiцери, елiта української армiї, були викинутi на соціальний смітник суспiльства: стали бездомними i безробiтними. Майже половина воїнiв із пiдроздiлiв зливу ракетного палива з ракет отримали хронiчне отруєння, що призвело до вiдхилення імунологічних параметрів. У 80% обстежених — переокислення лiпiдiв. Сталося так, як прогнозували військові науковцi-медики: переопромiнення i отруєння спричинилося до астеневротичного синдрому і депресії, злоякісних новоутворень, втрати працездатности і передчасної смерти здорових без обмежень офiцерiв.

«Хто і коли мав право вирiшити, що Україна повинна знищити не тільки ядерні боєголовки, а й уніфіковані найсучаснiшi команднi пункти, унiкальнi шахтно-пусковi ракети i наймогутнiшi та найнадійніші у своєму класi мiжконтинентальнi балiстичнi ракети, здатні виносити на орбiту Землi мирні вантажi?» — з гіркотою запитує офіцер запасу Володимир Плєшко. Упродовж бiльш як 22 років нам так i не дали відповіді на це запитання.

Це був прихований військовий злочин щодо своєї держави. Можливо, ще повернеться наша доля, прийде український уряд і спитає тих «героїв»: чию волю вони виконували.

Проте вони, можливо, прикриються, як фіговим листком, тим Договором про непоширення ядерної зброї, що його Україна визнала і зобов’язується не порушувати. Так, у 1994 роцi Україною було пiдписано договiр, вiдповiдно до якого вона відмовилася не тiльки вiд стратегiчної, а й вiд тактичної ядерної зброї в обмiн на гарантiї з боку США та Росiї. Вийти з нього означає вийти з режиму гарантiї власної безпеки і стати на одну дошку з Іраном, — так думали тодішні «гаранти» держави. Щоб поставити на бойове чергування перший ракетний полк, Радянському Союзу, крім ракет, потрібно було паливо для них, апаратура навігації, управління, телеметрія й контроль. Необхідно було побудувати нові шахтні або пускові установки і підготувати бойові обслуги.

Ракетнi вiйська тiльки тоді можуть бути чинником стратегiчного стримування, коли ракети озброєнi ядерними боєголовками.

Бо «сильних поважають, слабким — співчувають».

Військові експерти дуже низько оцінюють боєготовність ЗСУ. «У межах локального конфликту малої интенсивности ВСУ ще здатні протистояти супротивнику. Але у разі повномасштабного конфлікту — маю сумнів», — відзначає військовий експерт Сунгоровський.

«Холодним душем» для наших політиків став військовий конфлікт Росії із Грузією. За декілька днів російські війська вивели зі складу протиповітряну оборону і оволоділи позиціями у повітрі. Далі — все залежало від рішучости сухопутних і танкових корпусів. Якби не сміливість чотирьох президентів, зокрема й нашого В. Ющенка, то і Тбілісі було б захоплено блискавично. «Бліц-кріг» ХХІ століття. Переможців не судять.

Замість післямови

За Україну постійно йде шалена боротьба. Поки що — на вищих семи рівнях ведення війн: організаційному, хронологічному, психологічному, інформаційному, економічному, духовному. Ми втрачаємо позиції незалежности щодня, щомісяця, щороку. Тихо, без галасу, навіть під «пляски Вєрки Сердючки», «95-го кварталу», «Танцюють всі» і т. п. Давно є очевидним те, що Росія не визнає української держави і робитиме все можливе, аби обернути її на сателіта Москви, втягуючи її, мов пилосос, у «митний союз», «єдіний простір» тощо. «Позиція Спілки офіцерів України є відмінною від політиків-лібералів: Україні потрібні потужні і боєздатні Збройні сили, які будуть гарантом Незалежної України, — заявив В‛ячеслав Білоус, голова Спілки офіцерів України, народний депутат України другого скликання. — Ми свідомі того, що українці повинні вчитися жертовно утримувати своє національне військо як найголовніший гарант своєї безпеки. Висновок очевидний: або ми не віримо у свої сили (сили нації), або ж Бог карає народ такими поводирями за гріхи».

Нині лише ВО «Свобода» ставить у своїй Програмі мету — відновлення в Україні ядерного статусу, забезпечення України надійною протиповітряною і протиракетною обороною.

Лiмiт часу у нас вичерпується. Величезний гнiв визрiває в українському народi. Значно збільшується кiлькiсть людей, готових до активних форм боротьби з антиукраїнськими чужинськими силами в Українi. Українське суспiльство балансує на межi великих соцiальних потрясiнь. А цей рік — рік Ворона, означає, що приходить чистильник. Український рік уже настав, 1-го березня. Думайте, панове, думайте.

Це просто Бог нам дає відстрочку, щоб привести Збройні сили у повну боєготовність відповідно до сучасних вимог.

Олександр СЕРЕДЮК, офіцер запасу, доктор філософії, полковник Українського козацтва

Ви тут: Головна Архів 2013 № 17 (3628) 24–30 квітня 2013 року Хочеш миру — готуйся до війни

按揭計算機| 買樓| 上車盤| 搵樓| 屋苑| 樓盤| 地產| 租樓| 租盤| 二手樓| 新盤| 一手樓| 豪宅| 校網| 放盤| 樓價| 成交| 居屋| 貝沙灣| 美孚新邨| 嘉湖山莊| 太古城| 日出康城| 九龍站 | 沙田第一城| 西半山 樓盤| 樓市走勢| 青衣| 西貢 樓盤| 荃灣 樓盤| Grand Austin出售的樓盤

推荐一个卖雪茄的网站| 雪茄网购| 雪茄哪里买| 雪茄| 哈瓦那雪茄| 雪茄网| 雪茄专卖| 雪茄价格| 雪茄烟网购| 雪茄专卖网| 雪茄专卖店| 网上哪里可以买雪茄| 买雪茄去哪个网站| 雪茄怎么抽| 雪茄烟| 雪茄吧| 陈年雪茄| 限量版雪茄| 大卫杜夫雪茄| 保利华雪茄| 古巴雪茄品牌| 古巴雪茄价格| 古巴雪茄| 古巴雪茄多少钱一只| 古巴雪茄专卖网| 烟斗烟丝| 烟丝| 小雪茄| 金特罗雪茄| 帕特加斯d4 | 蒙特雪茄| 罗密欧朱丽叶雪茄|

噴畫| banner| banner 價錢| Backdrop| Backdrop 價錢| 易拉架| 易拉架 價錢| 橫額| 印刷| 橫額印刷| 印刷 報價| 貼紙| 貼紙印刷| 宣傳單張| 宣傳單張印刷| 展覽攤位| 書刊 印刷| Bannershop| Ebanner| Eprint| 印刷 黃店| 印刷公司| 咭片| 海報| 攤位| pvc板| 易拉架設計| 海報印刷| 展板| 禮封| 易拉架尺寸| foamboard| pvc| printer| label| print shop| poster| business card| postcard| print services| printing company| name card| hk print| hong kong printing| Leaflet| Printing|

邮件营销| Spread| Email Marketing 電郵推廣|

wms| vending machine| barcode scanner| QR code scanner| SME IT| it solution| rfid tag| rfid| rfid reader| it outsourcing| printing labels| IRLS| IT Support| system integration| software development| inventory management system| label printing| digital labelling| barcode label| Self Service Kiosk| Kiosk| Voice Picking|

Luxury Travel| Six Senses Travel| Six Senses Zighy Bay| Vietnam Travel| Morocco Travel| Park Hyatt| Peninsula| Automatic Label Applicator| 度身訂造 旅遊| 峴港 旅遊| 芽莊 旅遊| 北海道旅遊| 越南旅遊| 杜拜旅遊| 摩洛哥旅遊| 六善| KLook| Travel 旅遊| 旅行| KUONI 勝景遊| 郵輪| Luxury| Aman| Silversea| Luxury Cruises| Six Senses| 峴港| 芽莊| Abu Dhabi| Private Tours| AmanTokyo| Amanyangyun| Cuba Private Tours| 古巴私人包團| Jetour| Amanemu| 定制旅游| 高端旅游| Luxury Travel Agency Hong Kong| 銀 海 郵輪| Tailor Made Travel| Tailor Made Trips| 豪華 旅遊|

Tomtop| Andoer| LEMFO| Anet A8| Xiaomi Roborock S50| Xiaomi M365 Scooter| MXQ PRO| MJX Bugs 5W| Hohem Isteady Pro| Hubsan H501s X4| Anet A6| Dobby Drone| ILIFE V7s| Creality Ender-3| Hubsan H501s| Hohem Gimbal| Trumpy Bear| Amazfit Bip| Hubsan H501s| Vernee T3 Pro| DJI Mavic Air| Anet A8 3d Printer Review| Populele| SONOFF| Homekit| JJPRO X5| LEMFO LEM7| Anet| Koogeek| Hubsan Drone| Wltoys| Feiyu| Zeblaze| Lixada|

electric bike| best electric bike| electric bikes for adults| e bike| pedal assist bike| electric bikes for sale| electric bike shop| electric tricycle| folding electric bike| mid drive electric bike| electric bike review| electric fat bike| fat tire electric bike| electric bicycle|