Click here to send us your inquires or call (852) 36130518
Click here to send us your inquires or call (852) 36130518
Click here to send us your inquires or call (852) 36130518

То яку ж державу ми будуємо?

01-1У першій половині 90-х років українці дружно кепкували над прем’єром Леонідом Кучмою, який поставив начебто примітивно-наївне запитання «А яку ж державу ми будуємо?». Але подальші події засвідчили, що наївним простачком був зовсім не Леонід Кучма, а ті, хто з нього кепкували, — виявилось, що тоді Україна справді стояла перед доленосним вибором: а що ж нам будувати: державу з рівністю прав громадян, чи з поділом їх на привілейовану та дискриміновану частини (касти). Суть та перебіг цього вибору розглянемо з позицій науки про системи управління.

Що ми маємо?

Система управління державою є по суті її як центральною, так і периферійною нервовою системою, від структури та особливостей якої безпосередньо залежить стан справ у державі. Системи управління з’явилися одночасно з виникненням людських спільнот. Для ілюстрації однієї з найдавніших таких систем можна взяти спільноту «фараон та кухар, що готовить для нього їжу». У цій системі існувала загроза того, що кухар, підкуплений ворогами, може отруїти фараона. Був винайдений дуже ефективний засіб протидії: від принесеної їжі частина віддавалася назад кухареві (зворотний зв’язок), щоб той її також з’їдав, а метод зворотних зв’язків став широко використовуватися в системах управління.

У наш час внаслідок спеціалізації, кооперації та взаємозалежности різних галузей народного господарства (а також інших сфер діяльности) різко зросла складність завдання управління системою цих взаємозв’язаних галузей, внаслідок чого виникла чимала наукова галузь — наука про системи управління. Методи цієї науки застосовуються в системах і галузях найрізноманітнішої природи — технічні автомати, системи управління літальними апаратами, системи управління економікою заводу або галузі народного господарства чи держави і таке ін. Ми ж в пошуках

причин загальнодержавної кризи глянемо на особливості системи управління нашою державою.

Система державного управління в узагальненому виді може бути описана схемою рис. 1.

01-2

Рис. 1. Система державного управління в демократичному суспільстві

У цій системі є законодавчий блок, в якому створюються закони, згідно з якими функціонують всі сфери держави. У сфері виробництва створюється сукупний національний продукт, який потім спрямовується у сферу споживання. Результати функціонування підсистеми виробництво-споживання потім оцінюються (блок оцінки результатів), а результати оцінки передаються в законодавчий блок (зворотний зв’язок). Законодавчий блок здійснює відповідні зміни державних законів, щоб система функціонувала краще, і т. д. Звернемо увагу, що законодавчий блок в системі управління відіграє ключову роль, саме від нього залежить якість законів, за якими функціонує держава. Інші владні гілки (виконавча, судова) грають підпорядковану роль, вони забезпечують належне виконання законів, створених законодавчою гілкою. Тому саме законодавча гілка буде в центрі нашої уваги.

Наведена вище система управління налаштована на виконання функцій оптимізації роботи всього об’єкта — держави, критерієм оптимальности в даній схемі є якість задоволення потреб сфери споживання.

Розглянемо інший варіант системи управління — з поділом громадян на групи, в якому сфера споживання поділена на дві частини, що наповнюються за різними законами, — одна для законодавців, інша для решти суспільства. Цей варіант застосовується в нинішній Україні, його схема показана на рис 2.

01-3

Рис. 2. Система державного управління в суспільстві з кастовим поділом

Принциповою особливістю схеми рис. 2 є те, що в ній як оцінку результатів, так і законодавство ( в тому числі оцінку самих себе та прийняття рішень про розмір частки національного продукту для самих себе) здійснюють одні й ті ж особи, — законодавці, вони ж є господарями окремого споживчого кошика. A відомо, що Людині як біологічній істоті притаманна властивість егоїзму — пріоритетности забезпечення власних потреб. Егоїзм (особистий та груповий) з одного боку, є сильним стимулом творчости (для себе людина працює з ентузіазмом), з іншого — він може стати таким же сильним гальмом і руйнівним фактором для суспільства. Людині також притаманна властивість егоцентризму, — схильність до завищених самооцінок.

Слід згадати ще одну особливість Людини. Років 15–20 тому при виділенні привілейованих угрупувань в Україні було кинуто в масовий обіг гасло «щоб чиновник не крав, йому слід добре платити». Подальша перевірка життям показала дещо інше: жадоба неправедної наживи не має меж. При відсутності відповідних гальм чиновник (депутат), що вкрав мільйон, рветься красти мільярд, потім багато мільярдів, і так без кінця, до того ж він ще й створює для цього організовані злочинні угрупування в органах влади.

Ці особливості homo sapiens загальновідомі, вони старанно враховуються в різних сферах суспільних відносин та системах управління. Наприклад, на конкурсах митців учасник конкурсу категорично не повинен бути членом журі, а найманий працівник не повинен в залежності від своєї самооцінки одноосібно призначати собі зарплату. Ось приклад врахування цих особливостей: в період правління Білла Клінтона виникла необхідність підвищити зарплату президенту США. Це питання став вирішувати Конгрес, а не сам президент (!), більше того, щоб виключити можливість впливу особистої заінтересованости останнього на результат розгляду, було прийнято рішення, що встановлене підвищення буде поширюватись лише на наступників Білла Клінтона. А для нейтралізації групового егоїзму та тяги до неправедної наживи в державних системах управління передбачаються засоби стримування та противаг.

Але як бачимо, в системі управління нинішньої України (рис. 2) ці особливості та правила до уваги не взяті, вони базуються на іншому підході: законодавчі рішення щодо розподілу прав, повноважень і матеріальних цінностей в ній приймаються одними й тими ж законодавцями на основі їх власної оцінки та самооцінки. Така самооцінка обов’язково буде завищеною через генетичну природу людини, а оцінка для решти суспільства заниженою, тому система з структурою рис. 2 неминуче стане працювати на інтереси кошика споживання для законодавців. Подальший аналіз природи цієї системи показує, що система з такою структурою та особливостями повинна швидко колапсувати до відносин типу «хазяїн-тяглова сила», а історичний досвід (рабовласницьке, кріпосницьке суспільство та ін.) такий висновок підтверджує. Для цих відносин критерієм оптимальности та успішности роботи системи є найкраще задоволення потреб хазяїна, — вищої касти, яка є і законодавцем. У цих системах проявляється турбота і про тяглову силу, але критерієм міри такої турботи є одержання максимуму вигод для хазяїна: адже при різкому обмеженні потреб тяглової сили вона може втратити працездатність (або підняти повстання), і прибутки хазяїна упадуть. Цими обставинами і визначається міра дискримінації нижчої касти в стані рівноваги. Системи державного управління такого типу, коли законодавець сам на свій розсуд приймає закони про те, якими правами і повноваженнями він буде наділений, яку частку суспільного доходу він буде собі привласнювати, характерні для суспільств типу «Поділяй і владарюй», — рабовласницького, кріпосницького, а також для авторитарних і диктаторських режимів. Такою є і система нинішньої України.

Сказане вище є логічним висновком, апріорним прогнозом розвитку подій на основі аналізу природи державної системи управління та історичного досвіду. Тепер ми можемо перевірити ці висновки також і на фактах з власного досвіду.

Демократичним суспільство України було лише короткий час, протягом кількох років від початку незалежности, тоді ще не існувало законів про кастовий поділ. Поділ громадян на правлячу привілейовану та дискриміновану частини в Україні почався в 1993 році з закону про державну службу, який започаткував відповідні зміни структури суспільно-політичної системи та її системи управління. Слід відзначити, що державним службовцям надаються певні привілеї в багатьох державах, і така практика виявилась корисною. Але відомо, що найкращу ідею можна довести до протилежності шляхом непомірного дозування. Саме це, неймовірне передозування, й відбулось у законі України 1993 р. про державну службу. Наприклад, згідно з цим законом пенсії рядового клерка — державного службовця ставали втричі вищими, ніж у висококваліфікованого лікаря, інженера, професора, академіка (!). Маємо наочний приклад того, що «смертельна доза стрихніну відрізняється від лікувальної лише кількістю» (Н. Вінер). Але навіть такий, доведений до явного абсурду, стан справ виявився неспроможним зупинити законодавців від згаданого вище подальшого колапсу державного ладу до типу «поділяй і владарюй». Переломним у цьому відношенні став 1997 рік (осінь), коли всупереч протестам громадян та попередженням про страшну небезпеку такого розвитку був прийнятий закон про подальше розширення особливих привілеїв вже тільки для народних депутатів. Цим законом Рубікон було перейдено, і на згадане вище питання Леоніда Кучми по суті була дана відповідь: ми будуємо державу типу «поділяй і владарюй».

А далі, як і повинно бути в системах такої структури, гігантська державна машина у відповідь на цей малопомітний, але вирішальний поворот «важеля управління» стрімко покотилась у прірву відносин типу «поділяй і владарюй».

У правовій сфері цей колапс ознаменувався прийняттям серії законів про подальше розширення особливих привілеїв для народних депутатів в 1997, 2001, 2005, 2006 рр. Ці закони по суті завершили виділення депутатів в особливу, привілейовану, правлячу касту. Всі вони (закони), без винятку, приймались з подоланням вето Президента, спочатку Леоніда Кучми, потім Віктора Ющенка, тобто конституційною більшістю Верховної ради, тут і лежить чітка й однозначна відповідь на питання, хто ж будував феодально-олігархічну державу в Україні, — це олігархічно-депутатська каста. Ці закони приймались без врахування низки важких супутніх ефектів, які вони за собою неминуче потягнуть, їх зміст містить ряд порушень загальноприйнятих норм сучасного державного будівництва та науки управління. Це законодавство було доповнено іншими правовими актами, які й створили характерну для суспільств типу «поділяй і владарюй» «феодальну драбину».

Якщо врахувати, що ці закони були прийняті з явним порушенням Конституції України та Загальної Декларації прав людини ООН (положення про рівність прав громадян), то дійдемо висновку, що створена ними система державного ладу (далі — СИСТЕМА) є злочинною.

Наведемо деякі наслідки прийняття цих законів. Група законів України, яка здійснила поділ громадян на касти і стала основою СИСТЕМИ, є типовим прикладом використання законодавства у вузько-кланових інтересах на шкоду суспільству. Ці закони:

  • видiлили з громадян правлячі привілейовані групи, тобто організаційно оформили та згуртували панівну верхівку (касту), розділили суспільство на вищих та нижчих, утвердили в Україні віджилу суспільно-політичну систему типу «Поділяй і владарюй»;
  • передали привілейованим панівним групам монопольне право на всі державні функції — законодавство, трактування законів, слідство і суд, право розпоряджатись всіма коштами та ресурсами держави;
  • об’єднали всі владні гілки спільним шкурним інтересом, створили сильний засіб консолідації вищої касти — оплачувані платниками податків виняткові привілеї;
  • перетворили державу на знаряддя для визиску громадян на користь «вищих», здійснили відчуження громадян від держави, створили сприятливі умови для номенклатурного засилля;
  • найбільш впливові політичні партії та громадські об’єднання реацльно можуть очолюватись лише депутатами (тобто членами та поборниками інтересів вищої касти). Цим способом, — за допомогою узаконеної державної системи підкупу депутатської верхівки партій, вища каста паралізувала соцiально-захисну дiяльнiсть цих партій та об’єднань, позбавила більшість громадян засобів впливу на стан справ, що привело до неймовірних диспропорцій та перетворило державний організм на інваліда;
  • після виділення депутатами самих себе в окрему касту між ними і рештою громадян виникла глибока прірва. «Народні» депутати і за логікою, і по суті втратили право вважатись представниками виборців, як бачимо, вони стали представниками і поборниками інтересів депутатської касти;
  • опорою усіх прогнилих режимів є угрупування, зацікавлені в існуванні цих режимів. Отже переводом самих себе в найбільш привілейовану касту «народні» депутати об’єктивно перетворили себе в одну з найреакційніших частин нашого суспільства.

До того ж в законах про статус народного депутата було передбачено маса особливих прав для депутатів, але ніякої відповідальности. Цим був порушений баланс між правами та відповідальністю, — обов’язкова умова здорового суспільства, і ця обставина стала додатковим фактором розладу системи управління, ще одним стимулятором корупції. Є зовсім не випадковим, що саме з 1997 року різко інтенсифікувався приплив криміналітету у Верховну раду, почалось створення кількох «політичних партій» спеціально для лобіювання інтересів олігархічних угрупувань у Верховній раді. Інтенсифікувались також моральний розклад депутатського корпусу в умовах вседозволености та безвідповідальности, та гігантських масштабів розтягування державної власности в руки недоторканних та їх прибічників, а Верховна рада стала інкубатором та розсадником корупції. За кількістю доларових мільярдерів та мільйонерів серед депутатів Україна вийшла на передові позиції в посттоталітарному просторі, левова частка національних багатств опинилась в руках «обраних» та їх прибічників. А Верховна рада до 1997 р. і після нього — це два зовсім різних світи.

Зворотною стороною медалі стало зубожіння більшости громадян, мільйони їх, залишившись без засобів існування, виїжджають на роботу за кордон. Для суспільства в цілому такий стан справ явно програшний, — при жиріючій вищій касті маємо убогу державу, що не виходить з кризи.

Ще одну оцінку суті та значення СИСТЕМИ з кастовим поділом можна одержати, наприклад, порівнянням Польщі та України. Польща, яка на старті (1990 р.) істотно відставала від України за всіма економічними показниками, тепер за валовим національним продуктом перевершує Україну втричі, а Україна скотилась на останнє місце в Європі за рівнем зарплат і пенсій. При цьому в Польщі є лише один мільярдер, а в Україні понад 20! Подібний стан справ Україна має у порівнянні з Чехією, Словаччиною, державами Балтії та ін.

Що ми втратили?

Альтернативний варіант вибору на запитання Л. Кучми надає світовий досвід — це модель суспільно-політичного устрою «Закон один на всіх».

Модель «Закон один для всіх» є основою всіх сучасних «благополучних» демократичних держав, вона широко перевірена в світовому масштабі. Відомо, що все геніальне просте, геніально простим є й джерело сили та ефективности цієї моделі, воно полягає в застосуванні згаданого вище засобу з епохи фараонів «їжте й самі те, що зварили для інших». Ось один з прикладів застосування цієї моделі: в наш час стало загальноприйнятим у світовому масштабі правилом не видавати парашути пілотам пасажирських лайнерів. Це правило ставить пілота в однакові умови з безпарашутними пасажирами і гарантує, що в скрутній ситуації він не покине пасажирів напризволяще, а вживе усіх заходів для врятування літака. У політиці цей принцип реалізується тим, що прийняті законодавцями закони для громадян обов’язково повинні поширюватись і на самих законодавців.

У термінах науки про системи управління ця модель відповідає схемі рис.1. Критерієм оптимальности роботи такої системи управління стають загальносуспільні показники, а не показники для касти депутатів. Змінюється (порівняно з системою нинішньої України) природа зворотних зв’язків, — законодавець на самому собі випробовує і відчуває всі переваги й недоліки створених ним законів, за цими законами він буде жити. Це забезпечує орієнтацію розроблених законів на загальносуспільні цінності, а також на розумний баланс між поняттями суспільне-особисте, в цьому і полягає джерело ефективности суспільно-політичних систем «Закон один для всіх».

Можна запитати: а як же бути з корупцією в інших гілках влади, наприклад, в судовій, виконавчій, правоохоронній? Не заперечуючи актуальности цього питання, відзначимо, що воно має підпорядковане значення. Річ у тім, що система управління «Закон один для всіх» (рис. 1) належить до класу самоналаштованих: коли наслідки хаосу в законах, корупції, сваволі в судовій системі та правохоронних органах обертаються також проти самих законодавців, останні дуже швидко вносять у законодавство ефективні засоби боротьби з цими негативними явищами.

А от в системі «Поділяй і владарюй» з структурою рис. 2 фактор самоналаштування об’єктивно працює на сприяння корупції, яка є одним із основних засобів збагачення касти законодавців, а від негативу корупції останні надійно відгороджені кастовими законами.

Конформізм у дії та його плоди

(з тлумачного словника: конформізм — пристосуванство)

Системи управління державою мають ту властивість, що вони, крім матеріального аспекту, створюють глибокий вплив на морально-психологічний клімат та суспільно-політичну обстановку в державі. Розглянемо цю особливість нинішньої СИСТЕМИ.

Світовий досвід дає підстави вважати, що основними двома факторами, які визначають успіх — неуспіх партій на виборах, є: а) захист національних та державних інтересів країни, б) відповідність політики партії сподіванням громадян у соціальній сфері. Зауважимо, що в умовах України, з її постколоніальним спадком у вигляді значної денаціоналізації частини населення, роль соціальної політики партії особливо важлива, вона стає визначальною. То ж якою була політика основних політичних партій у соціальній сфері?

Глибока антипатія громадян до поділу на вищих і нижчих загальновідома, тому після прийняття закону про державну службу в 1993 р. з його явно абсурдними «перекосами» виникли дуже сприятливі обставини для завоювання популярності серед виборців партіями дійсно демократичного спрямування. Адже, як було написано в одному із звернень до керівництва Народного Руху (1997 p.), «партія, яка візьметься за задачу ліквідації поділу громадян на привілейовані та дискриміновані групи, має можливість: а) зробити реальний внесок в оздоровлення суспільно-політичної обстановки в Україні; б) цим способом підняти свій авторитет і вплив. Якщо цього не зробити, то знайдуться демагоги й пройдисвіти (згадаймо 1917 рік), які шляхом експлуатації цієї актуальної проблеми перехоплять протестний електорат на свій бік».

Сумно, але факт: такої партії не знайшлося, а це передбачення, на жаль, виявилось пророчим. Керівництво всіх політичних партій ігнорувало численні протести громадян проти кастового поділу. Закони про поглиблення поділу громадян на привілейовану та дискриміновану частини приймались у 1993, 1997, 2001, 2005, 2006 роках, і у всіх цих випадках усі парламентські фракції виступали єдиним фронтом, без бійок і сварок дружно створюючи законодавчі основи злочинної СИСТЕМИ — закони про кастовий поділ. Ось кілька прикладів.

1997 р. Верховна рада долає вето Президента на закон про особливі привілеї для народних депутатів. Депутатська верхівка тоді ще єдиного Руху підтримує комуністів, соціалістів і ін.. в подоланні вето.

2001 р. — прийняття закону (з подоланням вето президента) про подальше різке розширення депутатських привілеїв. За закон проголосували 366 депутатів, проти — 4.

2001 р. Верховна рада з обуренням (як посміли?) розглядає епізод, в якому автоінспектор спробував притягти депутата до відповідальности за порушення правил дорожнього руху — небезпечне перевищення швидкости. Автоінспектора звільняють з роботи, депутат — порушник закону виходить з засідання героєм. Так був створений прецедент, який по суті дав депутатам право давити громадян колесами автомобілів (і такі випадки реально мали місце) без всякої відповідальности за це. Жоден з депутатів, присутніх на засіданні, не запитав, — що ж ви братці робите?

2006 р. Верховна рада, долаючи вето Президента, приймає закон про право депутатів, термін повноважень яких закінчився, на «матеріальну допомогу», — по суті закон про створення паразитичного угрупування з довічним «дворянським» державним утриманням. «За» проголосували 307 депутатів, «проти» — 22.

Детальніший розгляд цих голосувань показує, що основною «пробивною» силою у поділі громадян на вищих і нижчих були прокомуністичні та промафіозні партії, — комуністи, соціалісти, СДПУ (О), регіонали та ін. Вони, як і слід було чекати, за ці закони завжди голосували майже одноголосно, але їх голосів було недостатньо для подолання президентського вето. Тобто депутатська верхівка «демократів» у всіх цих випадках мала «золоту акцію», могла не допустити прийняття цих одіозних законів, але вона цими можливостями не скористалась, а стала на шлях конформізму та ідейної безпринципности. Таким чином ці депутати стали співтворцями законів про кастовий поділ, гвинтиками СИСТЕМИ.

Злочинну СИСТЕМУ депутатській касті довелося не тільки створювати, але й активно захищати. Перший такий випадок трапився в 2000–2001 рр., коли уряд Віктора Ющенка звернув увагу на колосальний розрив у розмірах деяких оплат вищої касти та решти громадян і офіційно вніс у Верховну раду пропозицію скоротити цей розрив. Цей уряд також здійснив деякі заходи, спрямовані на обмеження засилля олігархічно-депутатської касти в економіці. Цього каста йому ніколи не пробачила, уряд Ющенка був відправлений у відставку, незважаючи на повністю виконаний бюджет без зовнішніх запозичень, незважаючи на те, що 2000–2001 рр. стали «з точки зору економіки найкращим періодом у нашій новітній історії» (Б. Гаврилишин, УП,18.07.2012 р).

Подібне відбулося і в 2004–2009 рр. Детальний розгляд подій цього періоду виходить за рамки даної статті, але відзначимо головне щодо угрупувань, — їх учасників. Противником помаранчевої революції була більшість олігархічно-депутатської касти, для якої ця революція стала «оранжевым кошмаром». Основні надії щодо консервації злочинної СИСТЕМИ були покладені на Верховну Раду, — найбільш привілейовану і відповідно найбільш реакційну частину нашого суспільства. Тому не випадково депутатська більшість у Верховній раді в 2004 р. нав’язала суспільству конституційну реформу, за якою від Президента на користь Верховної ради відбирались більшість владних повноважень. Пізніше у Верховній раді виділились такі три основні угрупування: а) консервативне олігархічно-комуністичне крило, найбільше за чисельністю, б) національно-демократична частина, та в) ідеологічно невизначене «болото», основна риса якого полягала в тому, щоб бути завжди коло влади. Так от, перед загрозою помаранчевої демократизації більшість олігархічно-депутатської касти у вирішальні моменти завжди консолідувалась навколо консервативного крила. У Верховній раді була створена навіть конституційна більшість силами регіоналів, комуністів та БЮТ для прийняття закону про Кабінет міністрів (та інших законів), яким від Президента відбирались рештки основних владних повноважень, а також руйнувалась система противаг, що породило хаос в системі управління. Ця ж конституційна більшість спільно з російськими шовіністами здійснила широку пропагандистську кампанію проти проукраїнського Президента та національно-демократичної частини, спрямовану на дискредитацію та розкол помаранчевої коаліції. Як бачимо, в цьому протистоянні, як і при прийнятті кастових законів, знову вирішальним «доважком», що перетягнув коромисло терезів, стали конформісти з «демократів», що пішли на співпрацю з п’ятою колоною та російськими шовіністами.

Наслідки угодовської соціальної політики депутатської верхівки «демократичних» партій можна простежити на прикладі еволюції Народного Руху України. Серед основних завдань, які ставив перед собою Рух при створенні, М. Попович називає такі: 1) здобуття суверенітету, незалежности України; 2) рух за демократію і свободу; 3) рух за соціальну справедливість. Ці завдання відповідали сподіванням широких мас громадян, і тому Рух в першому десятилітті мав колосальну підтримку серед громадян. І саме завдяки такій масовій підтримці Рух виконав своє перше завдання — здобуття незалежности України. Можна сперечатись про деталі, добре це було зроблено чи не зовсім, але у справі відродження української нації та здобуття державности України видатна роль Руху беззаперечна, і є його історичною заслугою.

А от щодо руху за соціальну справедливість, то за цю справу депутатське керівництво Руху та інших «демократичних» партій взагалі не бралось, гірше того, воно у згаданих вище голосуваннях стало на шлях підтримки комуністів та відверто промафіозних партій у такій справі фундаментального значення, як поділ громадян на касти. Така політика депутатської верхівки завдала нищівного удару репутації Руху, і саме з 1997 р. авторитет Руху став стрімко падати настільки, що зрештою його спадкоємці стали нездатними долати на виборах прохідний бар’єр. Це різною мірою стосується й інших «демократичних» партій.

На сказане вище можна заперечити — а як же домоглись успіху проолігархічні партії, соціальна політика яких по суті не краща, як у «демократів»? Суть справи в тім, що своєю співучастю у створенні та захисті законів про кастовий поділ «демократична еліта» скомпрометувала себе настільки, що за одним з найважливіших показників — за соціальною політикою, промафіозні партії стало важко відрізнити від «демократів». Поставлений у безвихідь виборець проголосував не стільки за відносно «нових» регіоналів, як проти «старих» «демократів», які роками створювали кастові закони «під себе», які стали співтворцями злочинної СИСТЕМИ, які через свою недалекоглядність так і не змогли поділити шкуру невбитого ведмедя.

Але відомо, що закони, написані «під себе», мають властивість повертатись проти своїх творців. Створена «під себе» СИСТЕМА стала цінним здобутком для промафіозних та проімперських сил, а колишні її недалекоглядні співтворці з «демократів» стали зайвими, то ж їх асимілюють ( бики, які ведуть стадо під ніж, завжди потрібні), або викидають за борт.

Викладена вище сукупність фактів може стати дещо несподіваною і шокуючою для більшости громадян, які звикли покладати всі надії на тези типу «оберемо чесних». Такі тези є здоровими, тому в жодному разі не слід, впадати у вкрай шкідливу та деструктивну крайність «усі вони одним миром мазані». Звичайно, серед депутатів є й порядні, чесні люди, які сумлінно виконують свої обов’язки перед виборцями, перед країною, але виявляється, що їх меншість. Та й оцінювати «народних» депутатів слід не тільки за їх позицією в соціальних питаннях.

Разом з тим, з іншого боку, вся ця сукупність фактів чітко віддзеркалює перед нами іншу реальність, — про те, що злочинна СИСТЕМА робить страшний деструктивний вплив на морально-психологічний клімат та суспільно-політичну обстановку в суспільстві. Це і депутати, які так дружно голосують за особливі привілеї для самих себе, це перебіжчики (тушки), це й прокурори та судді, що прикривають рекетирські оборудки, це відкати, корупція, це нинішній бульдозер, що давить все здорове у державі. СИСТЕМА буквально «перемелює» політичну «еліту» — вчорашні цілком порядні й чесні громадяни, попавши в привілейовану касту, перероджуються і в результаті середньостатистичний депутат демонструє нам голосування у співвідношенні 366:4 або 307:22 за поглиблення кастового поділу.

Це загальна закономірність, загальна особливість злочинних СИСТЕМ. І походить вона з того, що переважна більшість громадян схильна «пливти за течією», пристосовуватись до моральної планки даного суспільства. У здоровій державі ці громадяни стають корисними для суспільства добропорядними його членами на різних постах, а у злочинних СИСТЕМАХ, які втягують в злочинну орбіту мільйони, — часто співучасниками злочинів. Це перевірено на різних народах протягом тисячоліть, дуже контрастно це віддзеркалюють приклади ФРН та НДР в Німеччині, Північної та Південної Кореї та ін. А тих, хто пливе проти течії, майже завжди меншість, як декабристи в кріпосницькій Росії, дисиденти в СРСР і ін.

Тобто гасла типу «оберемо чесних», «звільнимо корупціонерів» і т. п. є цілком здоровими і необхідними, але явно недостатніми. Сукупність наведених вище фактів приводить нас до висновку про те, що такі дії можуть дати ефект тільки тоді, коли стануть складовими більш широкої системної стратегії. Шлях до оздоровлення лежить через зміну фундаментального принципу організації нашого суспільства — через перехід від моделі «Поділяй і владарюй» до моделі «Закон один для всіх». Правовою основою нинішньої промафіозної суспільно-політичної СИСТЕМИ в Україні є закони, що ділять громадян на привілейовані та дискриміновані касти; отже першочерговою умовою оздоровлення суспільства і виходу з кризи є здійснення законодавчих реформ, спрямованих на ліквідацію кастового поділу, на ліквідацію невідповідности між правами та відповідальністю владних структур.

Раціонально побудована суспільно-політична система повинна спрямовувати в конструктивне русло зусилля усієї маси громадян та лідерів різного рівня з врахуванням і використанням їх людських потреб та природних властивостей, в тому числі егоїзму, потягу до збагачення та створення особистої кар’єри. І поки ми блукали в тенетах кріпосництва, тоталітаризму та імперських амбіцій, світ вирішував проблему пошуків такої системи. Тож нам нема потреби «винаходити велосипед», для побудови раціональної суспільно-політичної системи потрібно скористатись світовим досвідом.

На завершення слід відмітити катастрофічний брак, за поодинокими винятками, у нашого опозиційного політикуму (з яким пов’язуються надії на оздоровлення) ознак розуміння суті та значення злочинної СИСТЕМИ з кастовим поділом в основі, ознак системного підходу при вирішенні державних питань. Ця обставина вже стала одною з причин згаданого вище конформізму нашої «еліти» протягом багатьох років з його настільки важкими наслідками. А ось ще приклад із недавнього минулого: провідний юрист, голова парламентської комісії по боротьбі з корупцією, заявив що «у нас нема законів, які б сприяли корупції». Насправді ж загальновідомо, що масовий розгул корупції є незаперечним доказом того, що корені цього явища закладені в законодавстві. І ще: на нинішніх виборах в програмах та в пропаганді багатьох партій та кандидатів домінують питання вторинного або популістського характеру, і дуже бракує серйозних пропозицій щодо питань фундаментального значення, щодо стратегії та системности реформ. Без такої стратегії наші розрізнені зусилля нагадують хаотичний броунівський рух без видимих результатів, що ми і спостерігаємо вже багато років.

Відповідно, дуже бракує також роз’яснювальної роботи серед громадян щодо значення та суті кредо «Закон один для всіх», яке вже багато років (з 1997p.) не зустрічається в лексиконі та програмних документах політичних партій. На цих конформізмі та недалекоглядності політичної «еліти» вже тривалий час успішно паразитують промафіозні та проімперські сили.

Відомо, що мудрі люди вчаться здебільшого на чужих помилках. Чи зробимо ми, нарешті, належні висновки вже зі своїх поразок?

Олександр Кравчук, кандидат технічних наук

 

按揭計算機| 買樓| 上車盤| 搵樓| 屋苑| 樓盤| 地產| 租樓| 租盤| 二手樓| 新盤| 一手樓| 豪宅| 校網| 放盤| 樓價| 成交| 居屋| 貝沙灣| 美孚新邨| 嘉湖山莊| 太古城| 日出康城| 九龍站 | 沙田第一城| 西半山 樓盤| 樓市走勢| 青衣| 西貢 樓盤| 荃灣 樓盤| Grand Austin出售的樓盤

推荐一个卖雪茄的网站| 雪茄网购| 雪茄哪里买| 雪茄| 哈瓦那雪茄| 雪茄网| 雪茄专卖| 雪茄价格| 雪茄烟网购| 雪茄专卖网| 雪茄专卖店| 网上哪里可以买雪茄| 买雪茄去哪个网站| 雪茄怎么抽| 雪茄烟| 雪茄吧| 陈年雪茄| 限量版雪茄| 大卫杜夫雪茄| 保利华雪茄| 古巴雪茄品牌| 古巴雪茄价格| 古巴雪茄| 古巴雪茄多少钱一只| 古巴雪茄专卖网| 烟斗烟丝| 烟丝| 小雪茄| 金特罗雪茄| 帕特加斯d4 | 蒙特雪茄| 罗密欧朱丽叶雪茄|

噴畫| banner| banner 價錢| Backdrop| Backdrop 價錢| 易拉架| 易拉架 價錢| 橫額| 印刷| 橫額印刷| 印刷 報價| 貼紙| 貼紙印刷| 宣傳單張| 宣傳單張印刷| 展覽攤位| 書刊 印刷| Bannershop| Ebanner| Eprint| 印刷 黃店| 印刷公司| 咭片| 海報| 攤位| pvc板| 易拉架設計| 海報印刷| 展板| 禮封| 易拉架尺寸| foamboard| pvc| printer| label| print shop| poster| business card| postcard| print services| printing company| name card| hk print| hong kong printing| Leaflet| Printing|

邮件营销| Spread| Email Marketing 電郵推廣|

wms| vending machine| barcode scanner| QR code scanner| SME IT| it solution| rfid tag| rfid| rfid reader| it outsourcing| printing labels| IRLS| IT Support| system integration| software development| inventory management system| label printing| digital labelling| barcode label| Self Service Kiosk| Kiosk| Voice Picking|

Luxury Travel| Six Senses Travel| Six Senses Zighy Bay| Vietnam Travel| Morocco Travel| Park Hyatt| Peninsula| Automatic Label Applicator| 度身訂造 旅遊| 峴港 旅遊| 芽莊 旅遊| 北海道旅遊| 越南旅遊| 杜拜旅遊| 摩洛哥旅遊| 六善| KLook| Travel 旅遊| 旅行| KUONI 勝景遊| 郵輪| Luxury| Aman| Silversea| Luxury Cruises| Six Senses| 峴港| 芽莊| Abu Dhabi| Private Tours| AmanTokyo| Amanyangyun| Cuba Private Tours| 古巴私人包團| Jetour| Amanemu| 定制旅游| 高端旅游| Luxury Travel Agency Hong Kong| 銀 海 郵輪| Tailor Made Travel| Tailor Made Trips| 豪華 旅遊|

Tomtop| Andoer| LEMFO| Anet A8| Xiaomi Roborock S50| Xiaomi M365 Scooter| MXQ PRO| MJX Bugs 5W| Hohem Isteady Pro| Hubsan H501s X4| Anet A6| Dobby Drone| ILIFE V7s| Creality Ender-3| Hubsan H501s| Hohem Gimbal| Trumpy Bear| Amazfit Bip| Hubsan H501s| Vernee T3 Pro| DJI Mavic Air| Anet A8 3d Printer Review| Populele| SONOFF| Homekit| JJPRO X5| LEMFO LEM7| Anet| Koogeek| Hubsan Drone| Wltoys| Feiyu| Zeblaze| Lixada|

electric bike| best electric bike| electric bikes for adults| e bike| pedal assist bike| electric bikes for sale| electric bike shop| electric tricycle| folding electric bike| mid drive electric bike| electric bike review| electric fat bike| fat tire electric bike| electric bicycle|