Українське слово. Історія і сьогодення
Історія одного з найстаріших українських тижневиків нерозривно пов’язана з історією українського національно-визвольного руху ХХ століття. «Українське Слово» вже назвою маніфестує свою головну мету бути виразником українського духу, оборонцем національних інтересів. Біля витоків стояли українські політичні емігранти, за плечима яких були Українська революція, державне будівництво Української Народної Республіки, збройна боротьба за її існування.
Тижневик «Українське Слово» заснований українською громадською організацією Франції Український Народний Союз (УНС), яка об’єднувала значну частину українців, що жили і працювали у Франції. Першим і довголітнім головою УНС був член Проводу Українських Націоналістів генерал М. Капустянський.
Перше число тижневика вийшло 1 травня 1933 року. З самого початку тижневик набрав форми неофіційного бюлетеня Проводу Українських Націоналістів у Франції. Газета первісно друкувалася на друкарській машинці і розмножувалася ротапринтом (наклад першого числа становив 200 примірників) на 16 сторінках. Обкладинка друкувалася звичайним способом, а в неї вставляли готовий блок. До середини 1934 року наклад зріс у 3 рази, тобто досяг 600 примірників. Головним редактором від самого початку до липня 1934 року був Олександр Бойків, недавній секретар Голови Проводу Українських Націоналістів Є. Коновальця. Зміст і якість журналістського матеріалу помітно покращився; крім традиційних інформацій про українське життя у Франції та загальносвітових новин, важливе місце займали аналітичні статті, огляди української та світової преси про Україну, ідеологічні статті тощо.
З 1 липня 1934 року оновлене «Українське Слово» вже друкувалося на 4 сторінках звичайного газетного формату високим друком. Газету очолив новий головний редактор — член Проводу Українських Націоналістів, досвідчений журналіст Володимир Мартинець. Редакція розміщалася у будинку № 3 по вулиці Сабо.
Газета з бюлетеня ОУН перетворилася на ідеологічно-політичний тижневик, який висвітлював найпекучіші проблеми і події політики, історії, культури з широким оглядом українського життя у світі. Коло і географія читачів та передплатників росли, газету читали в багатьох країнах Європи, переважно там, де були українські поселення, а також на американському континенті, газета таємними каналами потрапляла і в Україну. 1939 року газета, завдяки коштам, зібраним українцями у багатьох країнах світу, купила обладнання для власної друкарні, і видавцем замість УНС стала Перша Українська Друкарня у Франції (ПУДуФ). З початком Другої світової війни у газети почалися цензурні труднощі, почастішали виходи з білими плямами вилучених матеріалів, а коли 1940 року Францію окупували німецькі війська, видання «Українського Слова» від 9 червня було припинено.
Серед тогочасних авторів відомі політичні, громадські та наукові діячі: М. Сціборський, М. Капустянський, О. Ольжич, Д. Андрієвський, Є. Онацький, Б. Кентржинський та інші.
Своєрідним продовженням паризького «Українського Слова» стала щоденна газета, яку під час Другої світової війни видавали в Україні похідні групи ОУН та культурна референтура ОУН на чолі з О. Ольжичем.
8 вересня 1941 року розпочалося видання «Українського Слова» у Житомирі, а з 26 вересня — у Києві. Головний редактор — Іван Рогач, члени редакції М. Олійник, О. Чемеринський та ін. Серед засновників газети були члени ПУН М. Капустянський, майбутній повоєнний головний редактор паризького «Українського Слова» О. Штуль, О. Бойдуник, а також міський голова м. Києва В. Багазій, поет О. Чемеринський та ін.
Газета виходила звичайним форматом, наклад коливався в межах кількох десятків тисяч примірників, сягав 50 тисяч. Друкувалася газета спочатку у колишній друкарні «Пролетарської правди» на нинішній вулиці Б. Хмельницького, 19, а згодом у друкарні по вулиці Бульварно-Кудрявській, 24 (нині все ще Воровського), там і розміщувалася редакція. Понеділкове число газети, яке редагував Ю. Швидкий, виходило під назвою «Останні новини».
У газеті містили свої матеріали, зокрема, О. Штуль-Жданович, О. Теліга, М. Ситник, У. Самчук, А. Любченко, О. Оглоблин, Ю. Шевельов, друкувалися твори репресованих українських письменників, членів Спілки українських письменників, яку очолювала О. Теліга, тощо.
До газети входили додатки, спочатку під редакцією Михайла Ситника «Література і мистецтво», 19, 29 жовтня та 4 листопада, а згодом, 16, 23, 30 листопада і 7 грудня, під редакцією Олени Теліги — «Літаври».
Намагання газети проводити українську державницьку, націоналістичну лінію не збігалося з завданнями нацистського окупаційного режиму. Вихід числа від 12 грудня 1941 року «Українського Слова» став останнім. Цього ж дня членів редакції на чолі з І. Рогачем було заарештовано, у гестапівській в’язниці опинилися О. Теліга та інші українські націоналісти, що гуртувалися навколо «Українського Слова». У лютому вони були розстріляні і поховані у Бабиному Яру, де у 1992 році було встановлено хрест-пам’ятник.
Після звільнення Франції від німців приміщення редакції та друкарні «Українського Слова» захопили комуністичні сили і організували видання газети «Батьківщина». Після довгого судового процесу приміщення були повернуті законному володарю, і 17 жовтня 1948 року відновлено видання тижневика «Українське Слово», яке до 12 червня 1949 року друкувалося на 12 сторінках на ротаторі таким форматом, як у 1933–1934 роках (числа 362–396), а потім звичним форматом та повноцінним способом друку у власній відновленій друкарні. Згодом формат було змінено з А-2 на А-3.
Газета, залишаючись органом Організації Українських Націоналістів під проводом А. Мельника, не тільки поновила свій вихід, а й поступово набрала значної ваги в українському політичному емігрантському житті. Вона стала солідним виданням, її читали і передплачували, публікації на політичні теми, розвідки з історії, з культури і мистецтва почасти ставали предметом громадської дискусії. Багато уваги газета приділяла проблемі консолідації українських політичних сил на еміграції, проблемі створення Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), діяльності Державного Центру УНР в екзилі.
Особливої уваги у 70–80‑х роках приділяли справам України, зокрема висвітленню діяльності дисидентів та правозахисників, публікувалися самвидавівські праці І. Дзюби, В. Чорновіла та інших.
До газети у ці роки входили додатки: франкомовний L’Ukrainien (Українець), Листок літературної комісії Зарева «Юність», журнал української молоді «Смолоскип».
У 1948–1977 роках (з перервами) редакцію паризького тижневика очолював член Проводу Українських Націоналістів Олег Штуль (псевдонім Жданович), у 1977–1996 — Мирослав Стиранка, а з 1996 року — Юлій Лазарчук.
Серед автури найпомітніші провідні члени ОУН О. Штуль, Д. Андрієвський, Я. Гайвас, Ю. Бойко, Б. Кентржинський, Є. Мацях, Ю. Пундик, науковці А. Жуковський, М. Вєтухів, В. Кубійович, Н. Полонська-Василенко, П. Стерчо, Ю. Шевельов та інші.
З відновленням незалежності України Провід ОУН прийняв рішення відновити видання тижневика «Українське Слово» в Україні. Після короткого підготовчого періоду у Львові 21 листопада 1991 року вийшло перше число газети. Засновник не вказувався, редактор газети — Й. Лось. Редакція містилася в приміщенні Львівського університету ім. І. Франка. Наклад першого числа становив 12 тисяч, другого — 25 тисяч, згодом досягнув 40 тисяч примірників. У 1991 році вийшло всього 3 числа, 1992–21 число, останнє — 11 листопада. Газета швидко переросла львівські «рамки», і редакцію перенесено до Києва.
Після короткої перерви 17 січня 1993 року у Києві вийшло перше число оновленої газети, з цього часу газета виходить як тижневик. Новим головним редактором газети призначено громадянина Польщі, українця, члена Проводу Українських Націоналістів М. Вербового. Редакція перший час містилася по вулиці Лєскова, 8, а з травня 1993 року — по вулиці Січневого повстання, 6. Тоді ж газета була перереєстрована новими співзасновниками: М. Плав’юк (Канада), Г. Шиманська (Україна), В. Малинович (Франція), М. Вербовий (Польща). У листопаді того ж року газету ще раз перереєстровано, засновником стала Фундація імені О. Ольжича, а з початком 2000 року — Видавництво імені Олени Теліги. У Києві газета спочатку виходила на 8 сторінках, а з 1994 року — на 16. Наклад змінювався від 4 тисяч до 20 тисяч.
У січні 1999 року головним редактором призначено референта Проводу Українських Націоналістів Михайла Сидоржевського, у вересні 2000 — серпні 2001 року редакцію очолював член Проводу Українських Націоналістів Богдан Червак. Потому він став головою редакційної колегії у складі: І. Білолипецька, В. Гищук, С. Кот, Л. Кочевська, О. Кучерук. Новий головний редактор газети з початку 2003 року — Євген Петренко.
«Українське Слово» — речник Організації Українських Націоналістів, але ніколи не замикалося на внутрішніх проблемах ОУН. Воно є загальнонаціональним тижневиком, який пропагує та відстоює ідеї українського націоналізму, як організованої форми політичного і громадського життя українського народу, що особливо важливо на сучасному етапі української державності.
Коло авторів сучасного «Українського Слова» дуже широке — це політичні, державні, громадські діячі, відомі науковці та літератори. Думка газети цікавить усіх — від депутатів Верховної Ради до школярів.
Завершити короткий нарис історії «Українського Слова» хочеться словами побажання лауреата Національної премії ім.Т. Шевченка письменника В’ячеслава Медведя: «В історії випадкових збігів не буває. Тож поряд з іншими небуденними прикметами часу хай і Ваша газета вщасливиться в добрій пам’яті народу. Держава українського слова мусить бути відновлена».
Історія